Побився хлопчисько з однокласницею. Розтяг їх, питаю:
— Що сталося?
— Я їй планшет дав пограти, а вона не повертає, — відповідає хлопець.
— Я повернула! Ще вчора! – обурюється дівчина.
Починаю слідство. Диявол, як відомо, криється в деталях. Питаю її:
— Розкажи як ти його повернула.
— Поклала на парту!
— Де він був у цей момент?
— В їдальні!
— Ти вважаєш, що покласти на парту досить?
— Там був його сусід, я йому сказала, щоб він передав.
Шукаю сусіда, питаю:
— Де планшет?
— Не знаю?
— Тобі його передавали?
— Ні!
Повертаюся до дівчинки:
— Ще раз, розкажи і покажи детально як ти його віддала.
— Поклала на цю парту, сказала сусідові щоб передав.
— Що він тобі відповів?
— Нічого, він читав книгу.
— Тобто ти просто поклала планшет на парту за його спиною, сказала передати і пішла?
— Так! Що тут такого?
— В класі було гамірно. Він тебе не чув. Пішов додому. Планшет залишився лежати на парті. Господар планшета після їдальні теж пішов додому, не заходячи в клас. В результаті хтось забрав собі планшет.
— Мене це не хвилює, я повернула його і все! Відчепіться від мене!
Викликали батьків школярів в школу. Намагалися розібратися. Мама дівчинки, провини дочки не бачила. Донька планшет повернула, а що з ним було далі, в тому господаря планшета проблема, треба дивитися за своїми речами. Опитували однокласників, дітей другої зміни, що прийшли в цей клас, але планшет так і не знайшли. На цьому все й закінчилося.
Ось такий урок життя. Урок якого немає в розкладі.
(Переглянуто 1 964 разів, 4 переглядів)
